11 июня, 2016 19:21

Медицина за колючим дротом: наскільки засудженим в Україні доступне лікування?

У будь-якій колонії в Україні близько 5–10% – це ВІЛ-позитивні люди – активіст.
c56af3cf-8f2c-440d-a2be-94946f069215_mw1024_s_n

Смерть засудженого в одній із колоній Кіровоградщини і тривожні звістки про бунт у ній, які, однак, не підтвердились, привертають увагу до проблеми доступу до медичної допомоги в українських в’язницях. На думку правозахисників, проблема – системна. Спостерігачі Національного превентивного механізму проти катувань відвідують місця несвободи без попередження і мають змогу побачити, що насправді відбувається по той бік колючого дроту. До одного із нещодавніх візитів долучилось і Радіо Свобода.

Синьо-жовті ворота, вежа і колючий дріт. Роменська колонія на Сумщині має найвищий рівень безпеки: тут може одночасно утримуватись близько 600 засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини, хоча зараз людей тут менше – адміністрація говорить про близько сотні звільнених, терміни яких збігли дещо раніше за «законом Савченко» після тривалого часу перебування у СІЗО. Є два корпуси для довічників.

У медичній частині і деяких житлових корпусах триває ремонт. У палаті, звідки, як каже адміністрація, за кілька днів до того вивезли на лікування хворого на туберкульоз, також зняли зі стін шар побілки, тому складно сказати, у яких умовах ця людина там жила. Панцирне ліжко, туалет «на постаменті» без дверей.

Спостерігачі Національного превентивного механізму проти катувань, які приїхали несподівано для тамтешнього керівництва, знаходять декілька упаковок ліків і експрес-тестів на ВІЛ, у яких сплив термін придатності. Фармацевт, на дверях кабінету якого написано «фізіотерапевт», просить ступати акуратно: під лінолеумом підлога прогнила і прогинається.

Представники адміністрації розповідають, що ремонт проводять, коли є можливість, і фінансують його із доходів від тваринництва – на території колонії розташована свиноферма.

«За п’ять років за ці кошти відремонтували їдальню, туди потратили 90 тисяч гривень, провели ремонт лазні для засуджених, цього року планується відремонтувати пральню», – каже заступник начальника колонії Вадим Мартиненко.

Крім ферми, тут діє також пилорама, автомайстерня, швейна майстерня, де засуджені вручну шиють на замовлення черевики, котельня і пральня. Майже ніхто не може відповісти, скільки він заробив минулого місяця, у котельні на момент візиту – майже нічого не видно через кіптяву і зовсім нема чим дихати.

Скарг на жорстоке поводження чи тиск із боку адміністрації під час візиту, проте, не надходило. «Атмосфера» загалом у колонії нормальна, хоча у моніторів були зауваження, каже представник омбудсмана Євген Нєцвєтаєв.

«Є запитання до дотримання норм житлової площі, утримання у штрафних ізоляторах і приміщеннях камерного типу. Виникали питання щодо медичної допомоги, деяким засудженим тут потрібна кваліфікована допомога», – зауважує він.

За словами представників уповноваженого з прав людини, те, що побачили монітори, – системні проблеми.

Кіровоградська колонія: смерть ув’язненого і «невидимий бунт»

Нещодавно скандал щодо однієї із колоній спалахнув на Кіровоградщині. Колишній очільник Державної пенітенціарної служби заявив, що у шостій кіровоградській колонії виник бунт.

В обласній прокуратурі та пенітенціарній службі це заперечують.

«Прокурор, який наглядає за законністю у місцях позбавлення волі, щодня відвідує ці колонії, жодних порушень режимних вимог взагалі не встановлено. Виїжджали на місце, інформація у пості не відповідає дійсності», – зазначила у коментарі Радіо Свобода речниця прокурора Кіровоградської області Оксана Звенигородська.

Перед тим громадські активісти заявили про насильницьку смерть одного із засуджених, але в обласній прокуратурі цю інформацію частково спростували. У відповіді, яку Радіо Свобода отримало на запит від цієї установи, підтверджують смерть засудженого, але також ідеться і про те, що під час огляду слідів насильства на тілі не виявили. Попередній висновок – засуджений помер від хвороб: чоловік був ВІЛ-інфікованим і мав хронічну форму гепатиту, мовиться у документі. Зараз, за даними прокуратури, тіло направлене до бюро судмедекспертизи для остаточних висновків.

Того дня могли відбуватись певні суперечки між адміністрацією та засудженими, але жорстокого поводження я не бачив, каже Володимир Бочаров-Туз, член спостережної комісії Кіровоградської обласної ради, що моніторить дотримання прав людей у в’язницях. За інформацією активіста, згаданого засудженого колонія направила у спеціалізований лікувальний заклад, але звідти його з невідомих причин повернули назад.

«Я цю людину знав. Я особисто хотів, щоб вона отримувала лікування, приходив набирати у неї кров для аналізів, надавав соціальний супровід. Але людина відмовлялась від лікування», – каже він.

Медична допомога ув’язненим – відкрите питання – активіст

У будь-якій колонії в Україні близько 5–10 відсотків – це ВІЛ-позитивні люди, і доступ таких людей до лікування – відкрите питання, зазначає Бочаров-Туз. За його словами, часто люди дуже невиправдано довго чекають етапування у міжобласні лікарні, а вивезення їх у звичайні лікарні на волю складно організувати.

«Наш Кіровоградський спеццентр завалений антиретровірусною терапією, тобто препарати є. Недоліки – це нестача медперсоналу, складність доступу до лікаря-інфекціоніста, але це так, як і всюди», – говорить він.

Останніми роками забезпечення пенітенціарних установ медпрепаратами покращилось, погоджується Олександр Букалов із правозахисної організації «Донецький меморіал». Медичний персонал, однак, за його словами, досі підпорядковується тюремному керівництву, відповідно, якщо у засудженого із адміністрацією конфлікт – у нього можуть виникнути проблеми і з медичною допомогою.

Нині триває реформа пенітенціарної системи: Кабінет міністрів ліквідував Державну пенітенціарну службу і передав її повноваження Міністерству юстиції. У рамках реформи передбачаються заходи для поліпшення побутових умов ув’язнених та програми для їхньої ресоціалізації після виходу на свободу. Однак якихось запланованих кроків щодо медичного забезпечення засуджених Букалов у планах чиновників не бачить.

«Я поки що більше знаю декларації і наміри Мін’юсту. А як вони планують втілювати у життя ці плани, я не знаю, – зізнається правозахисник. – Два роки тому міністерство для того, щоб захищати можливі порушені права в’язнів, створило робочі групи для відвідування установ виконання покарань, але у минулому 2015 році не було жодного візиту».

За даними «Донецького меморіалу», в установах виконання покарань станом на початок року перебувало майже 70 тисяч людей.

Станом на літо минулого року, як повідомляла Державна пенітенціарна служба, у системі діяло 132 відомчі заклади охорони здоров’я.

За інформацією представників офісу уповноваженого з прав людини Верховної Ради, на медичні потреби одного ув’язненого щодня держава виділяє 2 гривні.

Анастасія Москвичова

Радіо Свобода

Фотогалерея
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Материалы по теме