10 марта, 2006 22:01

Міністерство охорони здоров’я провело соціологічне дослідження щодо рівня інформованості населення стосовно проблеми ВІЛ/СНІДу

На замовлення Міністерства охорони здоров’я в рамках проекту «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІД в Україні», який виконується за кошти позики Світового банку, Аналітичний центр «Соціоконсалтинг» провів базове соціологічне дослідження «Громадська думка щодо туберкульозу та ВІЛ/СНІД: обізнаність, ставлення, джерела інформування». Дослідження проведене з метою вивчення рівня поінформованості, ставлень, поведінкових настанов населення щодо проблем туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, а також аналізу інформаційних потреб і значення різних джерел інформування про туберкульоз та ВІЛ/СНІД. Проведений аналіз ситуації планується використати при плануванні майбутніх просвітницьких кампаній щодо ВІЛ/СНІД і туберкульозу.

Дослідження включало в себе:

Національне масове опитування населення України (Вибіркова сукупність складала 2000 респондентів від 16 років і старше у понад 100 населених пунктах в усіх областях України, АР Крим, м. Києві. Помилка репрезентативності не перевищує 2 %).

Опитування окремих цільових груп, а саме: вагітних жінок, безробітних; ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД; осіб, що повертаються з місць позбавлення волі; нелегальних мігрантів, біженців (Вибіркові сукупності складали по 100 респондентів кожної цільової групи).

Фокус-групових дискусії з молоддю і дорослим населенням в різних типах населених пунктів і регіонах (всього 16).

Глибинні інтерв’ю з експертами з числа представників державних установ, міжнародних організацій, НУО, ЗМІ, лікарів, психологів, соціальних працівників, педагогів стосовно ефективності попередніх інформаційних заходів щодо ТБ та ВІЛ/СНІД.

Польовий етап дослідження проводився у серпні-жовтні 2005 р.

 

Обізнаність населення щодо проблеми туберкульозу

Поінформованість населення України та більшості цільових груп (вагітні, безробітні, засуджені, ЛЖВС) про існування захворювання на туберкульоз, його основні симптоми і шляхи передачі є високою. Менше 1% населення не чуло про цю хворобу, майже 70% правильно зазначило обидва шляхи її передачі, а саме – під час кашлю або чхання хворого на туберкульоз (87%) і через мокроту, яка виділяється під час харкання (77%).

Більше половини громадян (55%) обізнані стосовно основних симптомів туберкульозу (кашель і температура без видимої причини, які тримаються більше  7 днів). Проте правильно зазначило усі симптоми туберкульозу, включені до анкети, лише 15% респондентів.

Серед вікових груп найменш обізнаними щодо шляхів передачі та симптомів туберкульозу виявились молодь та особи похилого віку. При цьому літні люди схильні перебільшувати ризики контактних шляхів передачі туберкульозу. Для молоді типовими є безпечність в оцінці імовірності таких ризиків, поверхові знання щодо симптомів туберкульозу.

Дещо вище рівень загальної інформованості в АР Крим і східних областях України, відносно менший – у м. Києві та центральному регіоні, за типами поселень гірше обізнані щодо туберкульозу мешканці райцентрів і селищ місцевого типу.

Найвищий рівень обізнаності з’ясований у респондентів, які самі пройшли лікування з приводу туберкульозу або особисто спілкувалися із хворими на нього. Це перш за все особи, що повертаються з місць позбавлення волі, та люди, які тривалий час живуть з ВІЛ/СНІД.

Водночас, досить поширеними у масовій свідомості залишаються хибні уявлення та стереотипи щодо туберкульозу і його масштабів в Україні. Чверть опитаних ототожнює туберкульоз виключно з маргінальними групами або із затятими курцями. Значна частина населення країни, особливо жінки, перебільшує ризик контактних шляхів передачі, зокрема через спільне використання посуду (54%), дотик до предметів в громадських містах (33%), потиск рук (11%).

Недостатня обізнаність про етимологію туберкульозу є підґрунтям упередженого ставлення до хворих на туберкульоз і груп, які мають підвищений ризик цього захворювання. Так, на думку 40% опитаних, хворих на туберкульоз варто ізолювати від здорових людей.

Більшість населення і представників цільових груп (90% і вище) декларують, що у разі наявності кашлю протягом 3 тижнів чи болю в грудях необхідно звернутися до лікаря. Водночас понад 60% готові відвідати медичні заклади лише, коли фактично самі усвідомлять свій діагноз, що може призвести до несвоєчасних діагностики і початку лікування.

 Нині лише 66% громадян обізнані, що туберкульоз можна вилікувати. Значно менше опитаних знають про безоплатність його діагностики (42%) і лікування (21%). Саме „вартість медичних послуг” є головною причиною несвоєчасного звернення до лікувальних установ або вибору на користь самолікування, особливо серед мешканців  малих міст, містечок, сіл місцевого типу і сіл.

 

Обізнаність населення щодо проблеми ВІЛ/СНІД

Майже усе доросле населення та підлітки (98%) чули про ВІЛ/СНІД. Про два основних шляхи його передачі: незахищені статеві зносини та ін’єкційне вживання наркотиків, знають по 87% опитаних, у тому числі майже 90% серед осіб репродуктивного віку. Про можливість народження у ВІЛ-інфікованої матері дитини з діагнозом ВІЛ відомо 62%.

Існує тенденція щодо зменшення кількості громадян, які мають помилкові уявлення про шляхи передачі ВІЛ. Один із найпоширеніших серед них - «укус комахи, яка може переносити ВІЛ-інфіковану кров», нині підтримує 11% респондентів. Хоча б один із помилкових шляхів інфікування ВІЛ (повітряно-крапельний або побутовий) зазначили 33% респондентів. Водночас існує подвійність мислення, ірраціональність оцінки населенням існуючих і неіснуючих ризиків щодо передачі ВІЛ. Це зазначає: високі показники поінформованості населення не є гарантією того, що отримані знання перейшли на рівень особистого усвідомлення, адекватної оцінки власного ризику, поведінкових намірів.

Рівень обізнаності вагітних, безробітних майже дорівнює показнику, розрахованому для загального населення. Вищим він є у осіб, що повертаються з місць позбавлення волі, та людей, які живуть з ВІЛ/СНІД. Значно гірше обізнаними щодо ВІЛ/СНІД є нелегальні мігранти.

Більшість населення та окремих цільових груп (77%) сприймає розвиток епідемії як реальну проблему, яка суттєво впливає на національну безпеку.

Щодо ВІЛ-інфікованих у суспільстві сформувалися подвійні стандарти. З одного боку, більшість опитаних (78%) вважає, що ЛЖВС повинні відчувати підтримку інших людей, з іншого – лише незначна частка населення психологічно готова особисто спілкуватися, регулярно перебувати поруч з ЛЖВС. Особливо це стосується ВІЛ-інфікованих дітей. Для них, на думку 37% респондентів, мають бути відкриті окремі школи, дитсадки. Більшість громадян (70%) також висловлюються у підтримку обов’язкового тестування на ВІЛ при прийомі на роботу. Навіть серед безробітних цей показник становить 56%.

Найбільш толерантне ставлення до ВІЛ-інфікованих поширене серед осіб, що повертаються з місць позбавлення волі.

 

Джерела інформування

Здебільшого населення України стикалося з інформацією про туберкульоз (94%) та ВІЛ/СНІД (96%).

Провідними джерелами інформування населення про епідемію залишаються ЗМІ. Завдяки телебаченню про туберкульоз дізналося 59% опитаних, про ВІЛ/СНІД – 76%, з газет і журналів – 44% і 49% відповідно. Найменш активно з усіх ЗМІ громадяни використовують радіо (28 і 32%).

Медичні заклади в інформуванні населення щодо епідемій постають на другому місці. Близько половини опитаних (52%) зазначило їх як джерело власних знань. Проте саме вони користуються серед громадян найбільшим рівнем довіри: медичним працівникам довіряють 44-45% опитаних, спеціалізованій літературі – 39%, інформаційним матеріалам, розміщеним в поліклініках і лікарнях – 28-29%.  Високим рівнем довіри користується також телебачення (37% респондентів довіряють йому щодо туберкульозу, 40% - щодо ВІЛ/СНІД). Решта джерел для опитаних є менш значущими.

Соціальна реклама щодо туберкульозу привернула увагу 36% населення України, щодо ВІЛ/СНІД – 60% громадян. Проте, здебільшого запам’яталися лише телероліки (про них згадало 75% від тих, хто бачив соціальну рекламу щодо ТБ, 91% від тих, хто бачив соціальну рекламу щодо ВІЛ/СНІД ). В друкованих ЗМІ її помітили 11-13%, на радіо – 7-10%. Мало впливовою як за рівнем охоплення, так і довірою залишається зовнішня соціальна реклама. Її згадали 8-12% респондентів, а довіряє їй лише 1% опитаних.

Зацікавленість в отриманні додаткової достовірної інформації щодо туберкульозу є досить високою: 55% в разі виникнення такої можливості подивилися б кінофільм присвячений його профілактиці, 54% -  прийшли б на лекцію. Щодо ВІЛ/СНІД ці показники ще більш високі -  67% і 65% відповідно. Також 62% опитаних провели б свій час на тематичному концерті, присвяченому боротьбі з ВІЛ/СНІД. Проте реальна готовність щодо відвідування цих заходів, тобто „за будь-яких обставин” значно менша: на рівні 14–16%.

За період весни-літа 2005 р. лише 7% опитаних поглибили свої знання про туберкульоз  та 9% - про ВІЛ/СНІД з друкованих матеріалів (брошур, буклетів). Більшість з тих, кому потрапляли такі видання, уважно поставилися до них.

Більшість представників цільових груп віддає перевагу в отриманні додаткової інформації про ТБ та ВІЛ/СНІД у вигляді друкованих буклетів, брошур, до яких можна неодноразово повертатися, а також давати для ознайомлення близьким, рідним.

 

Сучасні інформаційні потреби населення щодо туберкульозу, які дотепер є незадоволеними:

  • Те, що захворювання на ТБ у перші місяці може проходити без певних симптомів, тому систематичне обстеження (флюорографія, томографія, бронхоскопія) вкрай важливо;
  • Загальні причини, які призводять до ТБ та прискорюють захворювання;
  • Те, що строк лікування ТБ залежить від індивідуальних особливостей організму;
  • Про особливості харчування та режиму дня протягом лікування;
  • Про соціальні пільги для хворих на ТБ, а також перелік нормативно-правових актів щодо їх соціального захисту;
  • Контакти соціальних та психологічних служб, правозахисних та громадських організацій, які можуть допомогти у вирішенні проблем хворих на ТБ;
  • Про державні гарантії безоплатності лікування та діагностики ТБ.

 

Сучасні інформаційні потреби населення щодо ВІЛ/СНІД,  які дотепер є незадоволеними:

  • Симптоми та перебіг захворювання (як проявляється ВІЛ/СНІД, що таке імунодефіцит, «період вікна», як довго людина може бути лише носієм ВІЛ, методи і підходи до лікування, режим харчування і спосіб життя з ВІЛ тощо).
  • Яким чином особисто можна попередити інфікування (звернути увагу на захисні можливості презервативів, неефективність з точки зору захисту від ВІЛ інших протизаплідних засобів (свічки, пігулки, мазі).
  • Як саме загрозу ВІЛ варто обговорювати з однолітками (наприклад юнак – дівчина), батькам з дітьми, учителям з батьками і учнями тощо.
  • Куди звертатися, щоб пройти тестування, які права має людина щодо діагностики ВІЛ й чим вони забезпечені.
  • Додаткові аргументи стосовно того, що діагноз ВІЛ+ не вирок, не кінець життя: як якісно і продуктивно прожити тривалий час, уберегти близьку людину від інфікування, запобігти народженню інфікованих дітей.
  • Як жити зі СНІД, яке існує лікування, сучасні досягнення в цій сфері.
  • Куди звертатися за психологічною, правовою, моральною підтримкою при підтвердженні діагнозу ВІЛ (контакти громадських організацій, центрів взаємодопомоги, гарячих телефонних ліній, Інтернет-порталів тощо).
  • Яка ситуація з поширенням епідемії, які існують підходи щодо відповіді ВІЛ/СНІД в Україні та інших країнах.
  • Який ризик інфікування ВІЛ становлять медичні маніпуляції, реальна статистика інфікування в медичних закладах.

Повний текст аналітичних звітів розміщений на веб-сайті Міністерства охорони здоров’я України: http://www.moz.gov.ua/ua/main/interact/worldbank/?CID=48.

 

Прес-служба МОЗ України

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter