11 June, 2019 11:53

Дотик V. Історії повернення українських військови з фронту

НВ разом з Veteran Hub і фондами Олени та Віктора Пінчуків зібрали історії повернення українських військових і поставили їм та їхнім близьким відверті запитання про те, як вибудовувалися стосунки після розлуки, полону, поранень і тривалих місяців військової служби, як той період позначився на відносинах із найбільш близькими і як тепер живуть ці родини. Сім різних історій повернення зібрані НВ в проект «Дотик» — портрети сімей, які допоможуть усвідомити, що саме відчуває людина, повертаючись додому і які виклики сьогодні постають перед родинами ветеранів в Україні та світі.
Дотик V. Історії повернення українських військови з фронту / Elena Pinchuk Foundation

Історія Наталі та Юри. 

Юра, 33 роки; Наталя, 33 роки

Разом 18 років, зі школи 


Знайомство: «Цікава сімейка...»

У 9-му класі Юра перевівся до нової школи, побачив Наталю і збагнув, що це назавжди. Одружилися після того, як Наталя закінчила інститут, а Юра повернувся зі строкової служби. 7 років побачень і вмовляння батьків взяли верх.

Війна: «Бути крутим чуваком і носитися полем з автоматом набагато простіше, ніж сказати дружині правду...»

Юра чесно відповідає, що було боязно зізнатися Наталі, що піде воювати: заяву написав нишком, після чого постійно ходив у військкомат. І в один з днів його викликали. Треба було з'явитися за годину. Часу обговорювати це вдома не було, тому довелося сказати, що поїхав на збори. Це був 2014 рік.

Наталя особливо не вдавалася до подробиць. Юра телефонував раз на 3-5 днів. В один із днів пролунав дзвінок не від Юри: поранений. Головне, що її бентежило на той момент: живий чи ні? Далі тривала важка 4-місячна реабілітація, а після цього він знову втік на фронт, сказавши, що їде за довідкою в батальйон.

«Ми тільки зараз навчилися про це говорити, — згадує Юра, — бути крутим чуваком і носитися полем з автоматом набагато простіше, ніж сказати своїй дружині: люба, ти мене тут після поранення доглядала, а я знову тікаю». Юра був командиром, не міг залишити своїх хлопців: «Це була моя сім'я. Як же без мене?». Другий епізод тривав з січня до липня.

У Пісках, коли ситуація погіршилася, його покійний друг дав йому 20 хвилин, щоб той розповів всю правду дружині. Про те, що Юра на війні, вона дізналася на своїй день народження. Зараз каже, що знадобилося п'ять років, аби пробачити. Наталя вважала це зрадою.

Після поранення він зрозумів, що незалежно від того, як складуться обставини, Наталя буде з ним. Поранення показало, що його дружина не просто кохана людина, а найвірніший друг.

Наталя каже, що з Юрою завжди складно. І найскладнішим періодом називає момент народження дитини і становлення сім'ї. Тому що «раз і виросли».

Юра каже, що коли б була нагода повернутися в минуле, нічого б не змінив, тільки б розповідав правду Наталі. Вона лишень посміхається у відповідь: «Правильно робив, що приховував».

На війні загинув кращий друг Юри, через тиждень в Дебальцевому загинув дядько. І в цей складний момент виникла переоцінка і розуміння ситуації. Це дуже згуртувало Юру і Наталю.


Повернення: «Наша донька постійно запитує: «Мамо, як я пережила той рік?»

За відсутності Юри Наталя зрозуміла, що з ним буває важко, але без нього ще гірше. «Ми стали за цей час ще більш зближеними», — каже Юра. Зрозуміли, що лаятися безглуздо, бо все одно помиримося. Перестали валізи пакувати і розлучатися.

Коли Юра вперше пішов на фронт, Маргариті було 4 роки, вона до кінця не усвідомлювала, що відбувається, але відбиток залишився. «Юра не може нікуди виїхати, — розповідає Наталя, — з Маргаритою треба домовлятися за тиждень. У неї величезний страх перед від'їздом батька. Іноді вона питає мене: як я пережила той рік?».

Про війну доньці розповіли все. Зрозумілими їй словами, але нічого не приховуючи: «Не зміг тільки до кінця розповісти, чому не вдалося врятувати свого друга», — каже Юра.

Коло спілкування після війни змінилося повністю. Зокрема родичів і близьких: «Натомість прийшли нові люди, за що ми безмежно вдячні війні. Люди, які споглядають з нами в одному напрямку».

Юра консультується у психологів з 2017 року, вони допомагають йому впоратися з відмінностями між військовим і цивільним життям.


Майбутнє: «Тільки вперед. Разом»

Юра з Наталею кажуть, що далі рухатися хочуть тільки вперед. Якби був шанс повернутися назад і зробити свій вибір заново, Юра каже, що зробив би такий самий вибір, незважаючи на поранення і всі складнощі повернення: «Напевно, це дуже егоїстично. Наталі точно складніше було, адже я перекладаю частину своїх проблем на її плечі».

Наталя висловлюється про те, що, згадуючи все, через що пройшли за цей період, навряд чи захочеться це повторити. Проте, з іншого боку, дивлячись на інших жінок, чиї чоловіки були тут, виникає питання: «Як з ними жити?».

Фото: Микита Завілінський

Текст: Ольга Руднєва

За п'ять років понад 361 000 українських військових взяли участь у протистоянні російської агресії на сході країни. Більшість з них повернулися до цивільного життя, хоча є й ті, хто продовжує службу за контрактом.

Ветерани кажуть, що людина, яка повернулася з війни, мусить заново вибудовувати стосунки з коханими, дітьми і власним оточенням. Їхній новий досвід потребує осмислення та адаптації до цивільного життя.

У листопаді 2018 року в Києві започатковано проект Veteran Hub, де ветерани, їхні близькі та рідні загиблих можуть отримати психологічну та юридичну підтримку фахівців і побратимів з більш ніж 12 громадських організацій.

Если вы нашли ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter